У 2022 році, котрий майже від самого його початку затьмарило повномасштабне російське вторгнення, – несподіваний інтерес у всьому світі пробудився до України. Захоплення стійкістю і мужністю наших Збройних Сил, схвилювання від перемоги «Стефанії-мами» у виконанні гурту «Kalush Orchestra» на Євробаченні у Турині, повсюдні велелюдні акції на підтримку нашої держави у боротьбі з варварським нашестям, – без жодного сумніву, «Україна» стане «словом-2022» за цьогорічними лексикологічними дослідженнями Оксфордського університету. І коли раніше на репліку «I am from Ukraine» європейці відповідали «А де це?», то нині дедалі частіше чути у відповідь: «Київ, Майдан, Євробачення, брати Клички…» А невдовзі – буде й «Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Богдан-Ігор Антонич… Ліна Костенко, Василь Голобородько…».
Аби й надалі підтримувати «вогонь в одежі Слова», у якому виплавляється образ нинішньої України, наші знані філологи – Микола Зимомря з Дрогобича, Олена Нагачевська з Хмельницького, Ігор Добрянський із Кропивницького, а також представники зарубіжних країн (Польщі, Словаччини, Німеччини) в останні дні весни-2022 скликали велику наукову конференцію «Українське слово мовами народів світу». Подані на конференцію доповіді були розподілені на дві рівновеликі секції – «Тарас Шевченко у рецепції закордонних митців» і «Переклад у контексті міжкультурного трансферу».
Відомо: знаменита майстриня своєї справи – англійка Гледіс Еванс зробила чималий внесок у світову культуру, ознайомивши іноземних читачів із творами Івана Франка, Павла Тичини, Максима Рильського та інших класиків української поезії. Зокрема, лірику Лесі Українки в доробку місіс Еванс представлено перлинами «Contra spem spero!» та «Слово, чому ти не твердая криця…»; Павла Тичини – поезіями «Арфами, арфами…» та циклами «Енгармонійне» і «Пастелі». Тонкий знавець поетичної майстерності зі шляхетним британським іменем Джон Вір (насправді наш співвітчизник Іван Вив’юрський), окрім хрестоматійного «Заповіту», переклав іще низку архітворів Тараса Шевченка – як малої, так і великої форми. Інший перекладач, також українець, Володимир Семенина здійснив справжній подвиг, відтворивши англійською мовою «Енеїду» Івана Котляревського…
Сьогодні також гостро постає проблема перекладу творів, які порівняно нещодавно повернулися до свого читача; такою, наприклад, є й усуціль натурфілософська лірика Богдана-Ігоря Антонича. З точки зору мовної, перекладати його твори доволі нелегко. Адже в них синтезуються музикальність та елементи «світлоритму» (термін Юрія Лавріненка), спостереженого у творчості Павла Тичини, – іншими словами, потужні музичний та кольористичний елементи, передати поєднання яких іншою мовою – завдання лише для високоталановитих перекладачів.
Саме про це й ішлося в доповідях високоповажних учасників наукової конференції: «Польща у сприйнятті Тараса Шевченка» Ростислава Радишевського, «Сутність Шевченкового заклику «Подай же руку козакові» Миколи Зимомрі та Ігоря Добрянського, «Творчість Тараса Шевченка: аспект пророцтва» Миколи Мушинки, «Етносимволи в тексті: тема самоідентифікації в перекладах німецькою мовою» Яни Грицай, «Реакція реципієнта в інтерпретації: на матеріалі творів Тараса Шевченка в англомовних перекладах Віри Річ» Дмитра Дроздовського, «Ужиткове мистецтво: контекст англомовних реалій» Мирослави Зимомрі, «Інтеграція німецьких реалій у творчості Тараса Шевченка» Ольги Гвоздяк.
Викладачка кафедри іноземних мов професійного спрямування, професорка Наталія Науменко також зробила свій внесок у вивчення особливостей української літератури в перекладах європейськими мовами, виступивши з доповіддю «Світ карпатської природи в англомовних перекладах лірики Б.-І. Антонича».
«Прадавня Лада варить у глиняному дзбані черлене зілля поезії», – казав свого часу Антонич. Він закликав своїх побратимів по перу – не лише письменників, а й дослідників – «припадати до цього дзбана, але готувати новий напій, бо митець повинен розвивати традицію, а не повторювати її». Таким розвитком традицій вираження філософського світогляду в українській поезії для нас є й переклади.
Головним завданням кожної виголошеної на конференції доповіді було зрозуміти: яким чином перекладач, із повагою ставлячись до першотвору й водночас привносячи в текст елементи свого індивідуального стилю, дозволяє через свій варіант перекладу проникнути в сутність ідейно-образної структури оригіналу й наскільки вдало цієї мети досягають різні митці – представники європейського культурного часопростору, носії різних мов: слов’янських, германських, романських. Естетичне сприйняття різномовних інтерпретацій певного оригіналу варіюється залежно від історико-культурних особливостей періоду їх створення, від менталітету перекладачів, а тому нова доба вимагає нових перекладів, що до них може прилучитися й кожен із нас.
