У нинішніх воєнних реаліях не так просто зібратися з силами, відволіктися від тривожних новин та зайнятися звичними справами. Подумки ми всі – на передовій, разом із захисниками України, з волонтерами, з простими людьми, які змушені виїжджати з рідних місць…
Нині, за статистикою, вісім мільйонів наших краян стали переселенцями. Як свого часу відбувалися перша та друга хвилі еміграції, зумовлені різними причинами – зокрема й обома світовими війнами. Та й на нових місцях люди знаходили в собі сили облаштовувати наукові та освітні установи, писати вірші та прозу, займатися рукоділлям і живописом. І тим самим надихали материкових українців боротися за свою свободу та незалежність.
Саме їм, цим подвижникам, присвятив свою книгу «25 поетів української діаспори» відомий філолог Михайло Слабошпицький, котрий, на жаль, рік тому відійшов у засвіти. І нині, 19-20 травня 2022 року – саме в той час, коли йшли запеклі бої за Попасну та Сіверський Донець, Ізюм і Херсонщину, і навіть у Києві за вікнами раз у раз завивали сирени повітряної тривоги, – літературознавці та поети, відомі своїм активним дослідженням писемного доробку діаспори, зібрались на онлайн-конференцію «На чужинних бруках: Поети української діаспори. Пам’яті Михайла Слабошпицького».
Конференцію відкрив директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ, доктор філології, професор Микола Жулинський, який окреслюючи життєвий і творчий шлях Михайла Слабошпицького, зауважив: «Він належить до справжньої української еліти, він – один із провідників для свого народу». Ці слова сьогодні звучать особливо актуально, адже тепер, коли йдеться про докорінні зміни у нашому світогляді, зумовлені війною, надзвичайна роль у торуванні нових шляхів розвитку України належить гуманітаріям – філологам, історикам, культурологам, музеєзнавцям, соціологам…
До наукового заходу долучилася й кафедра іноземних мов професійного спрямування нашого університету. Професорка кафедри Наталія Науменко виступила з доповіддю «Культурологічна концептосфера української діаспорної верлібристики».
Левову частку доповідей на конференції присвячено тим митцям, які склали мозаїчне панно української діаспорної поезії ХХ століття: представникам «Празької школи» – Олені Телізі, Олексі Стефановичу, Оксані Лятуринській, Юрієві Клену. Серед інших імен, які для декого стали імпульсами до нових, інколи насподіваних дослідницьких паралелей, – Ігор Качуровський, Михайло Орест, Вадим Лесич, Олекса Веретенченко, Святослав Гординський, Василь Барка, Іван Багряний…
Українська наукова компаративістика – мистецтво порівняльного дослідження в галузі письменства – заявила про себе вголос іще в 1994 році, і за цей проміжок часу утворилася нова спеціальність із захисту дисертацій, випущено серію колективних та одноосібних монографій у цій царині, проведено численні наукові заходи. У парадигму компаративістики потрапили й представники антології «25 поетів…», розглянуті під час конференції, а теми – одна одної цікавіші:
«Причинний Рембо» Вадима Лесича: до історії рецепції Артюра Рембо в українській літературі» (Оксана Пашко, викладачка Національного університету «Києво-Могилянська Академія»);
«Олекса Стефанович у контексті європейської метафізичної поезії ХХ ст.» (Тетяна Рязанцева, провідна науковай співробітниця Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ);
«Тема лісу у поезії Олекси Веретенченка та Ліни Костенко» (Інна Юрова, викладачка Національної музичної академії);
«Шотландистика і германістика Ігоря Качуровського у порівнянні зі здобутками Максима Рильського» (Ольга Смольницька, провідна наукова співробітниця Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського);
«Антитоталітарний наратив у романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський» та збірці оповідань Данила Кіша «Гробниця для Бориса Давидовича» (Марина Гогуля, співробітниця Інституту літератури НАНУ).
Конференція розвивалася на дивному контрастному тлі – сонячний день і сигнали тривоги. Одначе сирени так і не змогли перервати вільного плину наукової думки. І це вселяє надію, що споконвічне прагнення до волі, настільки характерне для нашого народу – як на рідній землі, так і по всіх континентах, – у сув’язі зі словом-зброєю та неймовірним героїзмом Збройних Сил переможе темряву та стане провісником нової України.
