Із поняттям диктатури в багатьох із нас асоціація вельми чітка – авторитарна форма правління, суцільний контроль за кожним громадянином. Однак 21 жовтня професор із Португалії Дмитро Метілка у своїй гостьовій онлайн-лекції дав зрозуміти слухачам – студентам і педагогам нашого університету, що диктатура буває не лише політичною, а й алгоритмічною. Не так давно виникло й поширюється в активному обігу науковців поняття «даніфікація» (datafication), що його пан Дмитро проінтерпретував метафорично – як «нову нафту», тобто спосіб підпорядкування значної частини суспільства, насамперед за допомогою мережі Інтернет.
Даніфікація є головним чинником соціальних трансформацій, оскільки передбачає переведення в кількісну форму (в «дані») всіх явищ та аспектів довкілля, навіть таких, що раніше мислилися винятково «якісними»: людських дій, стосунків, бажань, настроїв тощо. Відтак змінюється інтерпретація «даних»: вони перестають бути тим, що дано, що існує незалежно хоч від чого. Очевидно, що сьогодні дані «виробляються», «видобуваються» з соціального життя, причому їх виробництво зумовлюється двома чинниками: зовнішньою інфраструктурою, за допомоги якої вони збираються, обробляються та зберігаються, та специфікою генерування їхньої вартості (цінності), що включає засоби фінансового управління, державного контролю, культурне виробництво, громадянські можливості тощо.
Матеріали гостьової лекції попервах видавалися занадто теоретичними, складними для розумінням студентам, але надалі аудиторія значно пожвавилася – адже лектор доцільно спроєціював свою концепцію на те, чим живе сьогоднішня молодь, тобто на соціальні мережі.
Соціальні мережі у наші дні є предметом обговорення не лише у межах гуманітарних дисциплін (зокрема й розмовною темою в курсі іноземної мови), а й невід’ємною частиною життя здобувачів і викладачів. Але, як і всякий винахід, який у нашому часопросторі існує не так давно, вони мають свої «негативи» та «позитиви», про які й говорив пан Дмитро у лекції. І, як то водиться, список негативів виявився удвічі більшим, ніж позитивів, і з нього почалося «зважування». То що ж, подумали передусім студенти, – настільки все погано? Що через соцмережі можна транслювати лише заклики до бунтів, «синіх китів» і рекламу недозволених розваг? І тому треба їх заборонити, як робили самі творці інтернет-контенту, обмежуючи доступ власних дітей до нього?
Виявляється, ні.
Про важливість соцмереж у вдалій науковій комунікації здобувачів освіти та їхніх педагогів і наставників сперечатися вже й не доводиться. Як і у старі добрі часи, ми звикли обмінюватися «телеграмами» – тільки сьогодні це слово набуло нового значення, як назва месенджера. Через мережу Інстаграм викладач може поділитися зі своїми підопічними цікавими матеріалами про граматику, лексику та стилістику іноземних мов; кожна кафедра нашого університету має свої сторінки на різних платформах, завдяки яким кожний охочий може швидко та вчасно отримати інформацію про наукові та творчі заходи.
Крім цього, не можна не помітити, що завдяки соцмережам на наших очах створюється новітній простір Інтернет-фольклору. Мається на оці додаток до мережі Інстаграм під назвою «Threads» (дослівно «Нитки»), і одні плетуть із них історії у стилі макраме, а інші ними ж вишивають по канві свого повсякденного життя. Саме тут мало не що п’ять хвилин з’являються актуальні для представників нашого університету гумористичні, а часто й сатиричні оповідки з серії «Про «правильне» або «здорове» харчування», скомпоновані за всіма законами жанру народного анекдоту, або й навіть байки у сковородинському стилі:
«Сусідка прийшла порадитися. Сіла на дієту з Інтернету – тільки гречка, кефір і яблука. Місяць мук. Результат? Мінус два кіло та плюс невроз. Вислуховую її скарги і думаю: от вона, сучасна магія. Люди вірять, що вилучення 90% продуктів – це шлях до стрункості. Так ніби організм – це злий підступний джин, якого треба обдурити хитрою комбінацією».
…Безперечно, соціальні мережі впливають на людину. Головне, з розумом підходити до всього: не варто марнувати свій час, адже час – це найцінніше, що ми маємо.
