Приїхали в місто Житомир.
Носильник п’ятнадцятий номер
Везе на візочку багаж…
…Вибачте, шановні читачі, згадався читаний у дитинстві вірш Бориса Заходера «Багаж» – у зв’язку з не такою тривалою, як до справжньої Швейцарії, але від того не менш захопливою мандрівкою! Яку, як і завжди, організувала профспілка університету за сприяння ректора Анатолія Українця.
Адже таки справді, рано-вранці вирушивши з вулиці Володимирської на великому автобусі (до речі, другий поверх такого автобуса називається «імперіалом»), ми – велика та дружна компанія «харчовиків» – через пахучі соснові ліси та ледь-ледь повиті зеленою аурою молодої порослі поля десь опівдні досягли міста Житомира, котре здавна вабило своєю назвою: сув’яззю слів «жито», «життя» та «мир».
Хтось із нас тут народився, хтось бував на відпочинку, хтось виступав на конференціях у місцевому університеті імені Івана Франка… А хтось іще у юному віці марив космічними подорожами, і тому для нього Житомир – це теж знакове місце. Бо саме звідсіля розпочався шлях у велику науку відомого конструктора космічних ракет – Сергія Корольова.
Так, наша поїздка відбулася 13 квітня – відразу після Всесвітнього дня авіації та космонавтики. Тому першою зупинкою нашого маршруту став Музей космонавтики, до якого з інтересом навідуються не лише гості, а й місцеві жителі – аби щоразу відчути атмосферу науки та фантастики, посилену містичним світлом та космічною музикою у стилі рок-груп «Крафтверк» і «Зодіак». Прослухати історію перших космонавтів – тварин: сміливих собак Лайки, Білки та Стрілки, галантної киці-француженки Фелісіте (що означає «щастя»), і навіть комарів та мікроорганізмів, які теж прислужилися до наукових експериментів в екстремальних умовах безповітряного простору. Пропустити крізь свій світогляд перипетії космічних одіссей Юрія Гагаріна, Олексія Леонова, Леоніда Каденюка, Ніла Армстронга та багатьох інших, українських і зарубіжних астронавтів. І навіть – подумки – продегустувати космічну їжу в тюбиках і брикетах (харчовики, вони усюди харчовики, хоч які б галузі науки вони представляли!). А насамкінець усіх охопила ідея – порадити студентам нашого університету відвідати цей музей. Аби проникнутися відчуттям гордості за нашу Україну – котра, хоча й утратила, на жаль, статус космічної держави, одначе має й таку яскраву сторінку в своїй новітній історії.
Із космосу благополучно перелетіли… до Будинку-музею С. Корольова. Факти його життєвого та творчого шляху в інтерпретації талановитого екскурсовода поставали не просто звичайними біографічними даними, а складали карту зоряного неба – де сузір’я наукових здобутків Сергія Павловича межували з туманностями негараздів його життя, пов’язаних із репресіями 30-х років та Другою світовою війною, але щоразу спалахували новими та надновими зірками… І навіть нанесена на карту півкуль траєкторія першого польоту космічної ракети, збудованої за проектом Сергія Корольова, на якій полетів у космос Юрій Гагарін, чимось нагадувала китайський символ Їнь-Ян – як одвічний знак боротьби та єдності протилежностей.
Після музею С. Корольова багато суто «земних» цікавинок пощастило нам побачити й почути того дня. Виявилося, що Житомир – місто не лише космічне, а ще й (у риму!) музичне. По сусідству з Корольовими мешкав відомий український композитор Віктор Косенко – його ім’я нині носить музична школа неподалік від нашого університету. Як і Житомирське музичне училище, розташоване у красивому будинку – майже палаці. Житомирянином був і знаний піаніст-віртуоз Святослав Ріхтер, чиє ім’я сприймається як бренд фортепіанного мистецтва і на честь якого названо місцеву філармонію. А останню, виявляється, проектував той самий архітектор, який брав участь у будівництві Національної опери України.
…А ще Житомирщина – місце не лише музичне, а й археологічне. Цікаво прозвучала історія місцевого екскурсовода Ірини про те, як, реставруючи розташований у храмі (як тоді часто бувало) краєзнавчий музей, аби знову надати йому сакрального значення, у підвальному приміщенні «забули» скелет мамонта – просто тому, що не було фахівця, котрий міг би цю громадину розібрати й скласти заново. Так і досі він там «живе», цей гість із доісторичних часів, – добре хоч їсти не просить…
…А ще Житомирщина – місце кіногенічне. От ви думали, що в новісінькому телесеріалі «Кріпосна» (канал СТБ) Ніжинський театр, у якому «закрутилася» любовна історія головного героя, знімали в Ніжині? Де там! Його роль «зіграла» Житомирська філармонія. А закуте у прямовисні скелі озеро, котре органічно вписується і в комедійні, і в історичні, і в детективні сценарії? Хіба Женевське або Селігер? Ні, це – Коростишівський каньйон. Звісно, не такий вигадливо-величний, як в Америці, і навіть не такий стрімкий, як на ріці Смотрич на Хмельниччині. Але все одно романтичний – особливо надвечір весняного дня. Коли на повен голос співають птахи – вівсянки, синиці, лазорівки, ластівки, а подеколи навіть соловей озивається… Хоча то ще не соловей, їх після Великодня можна буде почути; то – шпак. Найкращий звуконаслідувач нашої фауни.
А ще Житомирщина… місце просто рідне для всіх нас. Для тих, хто любить свою Україну й бажає пізнати її історію, культуру та природу. Тому й «життя у мирі», явлене у її назві, стало не лише мрією, а й цілком здійсненною реальністю.
Наталія Науменко
професор кафедри іноземних мов професійного спрямування
