Осінь – улюблена пора року поетів, художників, музикантів. Та й як можна не любити осінь, коли вона така чудова, щедра, багата, яскрава? І хоч восени дедалі частіше сіє дрібний дощик, що навіває сум і журбу, у багатьох людей цей час асоціюється з яскравими кольорами та розмаїттям барв, які знаменують щедрий урожай та багатство плодів рідної землі. Недарма у творах живопису осінь найчастіше персоніфікується у вигляді зрілої жінки, яка несе плоди.
Українці, зокрема письменники та філологи, володіють справжнім мистецтвом оспівувати природу. Кожній порі року вони надають певного духовного і морального образу. Сила натурфілософських образів така, що всю художню та наукову літературу можна кваліфікувати залежно від пори року. Хоч би де з’явився опис природи, він обов’язково впливає на всю тональність твору – і до, і під час його читання, і ще дуже-дуже довго опісля останньої фрази:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі,
Як від озер, порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?
Ці слова Євгена Плужника стали настановою для всіх, хто узяв участь у визначній науковій події, яка відбулася 19 вересня 2019 року в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті, – першій міжнародній науково-практичній конференції «Переяславська мовознавча толока» (толокою українці називають колективну працю). Після стихійного лиха, яке прокотилося за день до того (навіть із градом та сніговими хмарами!), Бог обдарував нашу Київщину осіннім теплом, від якого й самому хотілося віршувати…
Завдяки виголошеним на пленарному засіданні доповідям, ключовим естетичним концептом для яких стала осінь, а науково-методологічним – письменство, поезія та проза, майстерність, читання «про себе» та вголос, навички володіння рідною та іноземною мовою, уміння відбивати їхню красу та силу у перекладі, – значно збагатилися і знання реципієнтів (як гостей, так і приязних господарів), і уміння вловити рух думки доповідача та спроеціювати його на свій науковий та духовний досвід.
Самі лише назви привертають увагу: «Мовна ситуація в Білорусі на початку ХХІ ст.: слов’янський контекст» (Олександр Лукашанець, Мінськ); «Принципи організації підготовки перекладачів у вищій школі» (Леонід Черноватий, Харків); «Чеська та російська мови під тиском культурно-історичних впливів і традицій» (Іржі Коростенський, Пльзень, Чехія); «Кореферентні номінації в сонетних текстах Максима Рильського» (Анатолій Мойсієнко, Київ); «Мова як синергетична система» (Тетяна Домброван, Одеса); «Візуалізація як механізм прийняття рішень у перекладі» (Олександр Ребрій, Харків); «Внутрішня форма фразового дієслова в пізнанні англійської мови та літератури» (Наталія Науменко, Київ), «Одомашнення та очуження як основні прийоми дублювання у кіноперекладі» (Людмила Славова, Київ); «Іранська історія крізь призму перських термінів на позначення родинних зв’язків» (Олег Кшановський, Київ), «Точки дотику культурної лінгвістики та лінгвокультурології: теоретичні підвалини та методологічний інструментарій» (Костянтин Мізін, Переяслав). Якщо ж додати до цього ще й добротно зроблені та майстерно продемонстровані презентації PowerPoint, то можна стверджувати, що сучасні комп’ютерні технології дуже пасують Вибагливій Дамі-Лінгвістиці в її класичному термінологічному вбранні.
«Осінь у теплих тонах і легких туманах викликає спокій та умиротвореність» (як говорила японська письменниця Х століття Сей-Сьонаґон). Спокій та Умиротвореність панували в університетській Залі Сухомлинського, де на «пленарку» зібралися професори з різних міст і майбутні мовознавці-студенти. За вікном то зникало за хмарами, то знову з’являлося на небі осіннє сонце, вихоплюючи з далини обриси численних переяславських храмів, – а тим часом мінялися слайди презентацій, чулися наукові терміни, котрі зовсім не видавалися складними в їхньому контекстуальному оточенні.
Відома найвища похвала науковцеві: «Він уміє говорити просто про складне». Тому з особливим інтересом учасники прислухалися до виступу харків’янина Олександра Ребрія на тему «Візуалізація як механізм прийняття рішень у перекладі». Такі поняття, як «візуалізація», «протоколи», «механізми прийняття рішень», добре відомі як філологам, так і технологам, одначе оскільки йшлося про переклад, то, слухаючи доповідь, кожен міг окреслити для себе нову методику роботи над першотвором, зокрема й технічним. Певною мірою вона співвідносилася з відомим висловом Івана Франка: уміння побачити «цілий світ у краплині води». Безупинно дивитися на цю краплину, милуватися й переносити відбитий у ній світ на рідний мовний ґрунт. А коли в воді зблисне піщинка, тобто невідоме слівце, – потрібно наочно, до найменших подробиць уявити цілу сцену твору, щоби зрозуміти, яка деталька, яка постать, яка емоція малася на увазі під цим слівцем. І до того ж: «не бійтесь заглядати у словник», – порада актуальна й у добу панування Вікіпедії та електронних перекладачів.
Неоромантична тенденція «упізнавання» численних мовних символів; імпресіоністичне прагнення зафіксувати мить та передати враження реципієнтові – викладачеві або студентові; символістичний містицизм, елегійність і замріяність; експресіоністська напруженість новелістичного ґатунку; неокласична повага до слова мовленого та слова писаного, до мови наукової та белетристичної; постмодерна гра з текстами та персоналіями, однак не без належного такту у ставленні до першотворів, – усі ці чинники, наявні у виголошених доповідях, зумовили розуміння присутніми індивідуальної культури розуміння світу, проявлених в естетичному досвіді учених і митців, в особливостях мов – української та іноземних, у специфіці світових культур, для яких спільним є лейтмотив усього людського життя – прагнення до пізнання. І сама конференція, і екскурсія по Переяславському музею просто неба – промовисті тому свідчення.
Наталія Науменко
професор кафедри іноземних мов професійного спрямування
