У добу повномасштабної російської агресії проти України архетипами стійкості та незламності стали долі людей мистецтва: одним із них є сучасний український поет і прозаїк, фронтмен рок-гурту «Жадан і собаки» харків'янин Сергій Жадан. Відтак 16 червня 2026 року на теренах прадавньої Буковини, у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича молода науковиця Юлія Цівінська захистила дисертацію на здобуття освітньо-наукового ступеня «доктор філософії» за темою «Віршування Сергія Жадана: метрика та ритміка».
«На цей раз суддями були»: науковий керівник роботи – доктор філологічних наук, фахівець із питань української поезії, зокрема у віршознавчому аспекті, Борис Бунчук; офіційні опоненти – докторка філологічних наук, професорка кафедри іноземних мов професійного спрямування НУХТ Наталія Науменко та кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри теорії літератури і зарубіжної літератури Волинського національного університету імені Лесі Українки Олена Пашук; а також двоє рецензентів-представниць Чернівецького університету. Власне, це було засідання разової спеціалізованої ради, і для декого це був корисний на майбутнє майстер-клас: на відміну від традиційного засідання, де запитання дисертантові ставлять лише члени спецради, участь у дискусії беруть і опоненти. Ба більше – вони й голосують за присудження аспірантові ступеня доктора філософії.
Діапазон ідейно-образних тональностей віршування 1980-х – початку 2000-х років варіюється від драматично напруженого до грайливо-іронічного, іноді з елементами «чорного гумору», композиція – від багатосторінкових поем до двовіршів, а поетичне звучання – від герметично-елітарного до наївно-дитинного. Юлія Цівінська цілком умотивовано взяла основним об’єктом поетичну творчість Сергія Жадана, адже всі зазначені риси так чи інакше відбилися у ній. Як визнавав сам митець іще у 2020 році, порівнюючи працю поета та дитячого лікаря, «ця звичка, ще з дитинства, – писати про все, що бачу, про все, за що чіпляється око. Око мені й потрібне, аби за щось чіплятись. Дивишся на світ людей, як педіатр на малечу в парку: з любов’ю й готовністю побачити діагноз. Чи заважає це? Так, безперечно. Хоча про що я? Звісно, що не заважає».
Тому винесене в заголовок сполучення термінологічних концептів «метрика і ритміка» зумовлює дослідницьку парадигму, у якій чільне місце належить питанням психології творчості. Як відомо, в осмисленні поетичної майстерності, зокрема Сергія Жадана, закономірним є запитання: чи можна навчити (навчитися) писати вірші? Відповідь на це запитання двоїста: так, віршувати навчитися можна, й подеколи витончено. І – ні: поезії навчитися здатен не кожен. Не всякий вірш може стати поетичним твором у найповнішому розумінні цього слова. Як переконливо доводить дисертантка, поезією віршований текст стає завдяки неповторності, істинній оригінальності світобачення, при якій реципієнт включається в активну співтворчість із ліриком. Можливо проілюструвати цю тезу висловом Г. Білоуса: «Пригадується стереофільм, у якому з екрана в залу простяглася квітуча яблунева гілка. Отак і вірш повинен простягатися зі сторінки в залу читацької уяви».
Офіційна опонентка Наталія Науменко відзначила актуальність роботи також із огляду на поширений у сучасній культурології дослідницький прийом інтермедіальності, при якому літературний твір розглядається із залученням методів інших наук. У цьому контексті це музика, оскільки в опрацюванні поетичного доробку С. Жадана Юлія Цівінська доречно згадує явища української та світової музики, оригінально інтерпретовані у його ліриці. Зокрема, проаналізований твір «Гумова душа» Наталія Науменко визнала алюзією до одного з ранніх альбомів The Beatles; а віршований нарис «Хрестовий похід дітей» має спільні точки дотику з однойменною піснею Стінга 1985 року випуску. І це також може стати засновком для подальшої роботи – не лише дисертантці, а й її рецензентам.
...Зважаючи на те, що науковці не повністю оговталися після жахливого обстрілу росією України в ніч на 15 червня, наступного дня вищі сили виявилися до них прихильними. Двогодинний захист відбувся спокійно, без оголошення повітряної тривоги, за вікнами і в Києві, і в Чернівцях, і в Луцьку сяяло сонце, і це було символічно. Здавалося, що покровитель усіх промовців Святий Іван Золотоуст поставив на сторожі поруч потужне Слово, котре, мов оберіг, осяяло кожного своїм світлом. Із великою вдячністю і Сергієві Жадану – письменникові та воїнові, і авторці дисертації, і одне одному учасники разової спецради покидали гостинну залу засідань ЧНУ імені Федьковича, де присутні були хоч і віртуально, але отримали нові задуми до наукових, у тому числі порівняльних, студій.
