Вишукану будівлю блакитного кольору на розі вулиць Антоновича і Гетьмана Павла Скоропадського в Києві помітно здалеку.
Будинок належав родині цукрозаводчиків Терещенків, зокрема Олександру Ніколовичу Терещенку, і є ровесником Київської політехніки. Його опорядження завершилося у 1898 році. На жаль, кияни значно менше знають про цю будівлю, ніж про особняки Терещенків і Ханенків на вулиці Терещенківській.
Олександр Терещенко народився 7 вересня у Глухові в родині видатного цукрового магната та благодійника Ніколи Артемовича Терещенка (1819-1903) та його дружини, доньки місцевого купця Пелагеї Георгіївни Біловської (1830-1897). Окрім Олександра, подружжя мало 5 дітей, серед яких найбільш відомими були Варвара (1852-1922), яка стала дружиною Богдана Ханенка, та Іван (1854-1903).
Національна наукова медична бібліотека України, що нині знаходиться в цьому будинку, влаштовує екскурсії будівлею. Побували там і всі бажаючі співробітники нашого університету, завдяки Профспілці НУХТ.
Екскурсоводка розповіла, що житло проєктували з усіма можливими на той час зручностями – електроенергія, водогін, каналізація, телефон. Тож довелося вкладати кошти і в будівництво, і в міські комунікації, яких на цій ділянці ще не було. За словами дослідників, у місцевих архівах не вдалося розшукати документів, пов'язаних із будівництвом. Фахівці з Музею історії Києва посилаються на письмові джерела з С.-Петербурга. Особняк налічував 33 кімнати, з них три на першому поверсі були виділені під контору, що мала окремий вхід і вихід, ще шість – під служби. На другому поверсі було 15 кімнат і чотири кімнати у мезоніні, що за описом 1908 року складало одну квартиру. У флігелі мешкала прислуга, були облаштовані пральня, льох і комора. Маєток славився новітнім інженерним обладнанням – електричне освітлення було спроєктоване інженером-технологом Леоном Геркеном, парове опалення компанії Бабкок і Вількок у Глазго, а також два ліфти-підйомні машини. Навіть через 120 років, вони знаходяться у робочому стані та активно використовуються працівниками Медичної бібліотеки для доставки книжок із книгосховища у підвальних приміщеннях.
Власник садиби О.Н.Терещенко (1856-1911) – підприємець, доброчинець – мешкав в особняку в 1898-1911 рр. Після його смерті майно перейшло у довічне володіння його дружині Є. Терещенко, у власність – сину Н.Терещенку. За Української Центральної Ради садибні споруди та майно були реквізовані. У 1918 році родина власників займала в особняку чотири кімнати. У решті приміщень оселилися квартиронаймачі.
Та помандруємо будинком. Перше враження, коли потрапляєш у хол, відкривши двоє масивних дверей зі старовинними ручками-засувами, – господарі облаштовували житло ґрунтовно і надовго: зручне планування, стіни і стеля, обшиті дерев'яними панелями, безліч вбудованих шаф, візерунчата підлога – паркетна й мозаїчна.
Вражає своєю красою вишуканий і затишний хол із дерев’яною різьбленою стелею, де гостей зустрічають дві розкішні китайські вази XVIII сторіччя та автентичні китайські світильники. Окрасою холу є старовинне венеціанське дзеркало, виготовлене на замовлення власника маєтку. За словами працівників бібліотеки, його виявили випадково, коли реставратори зняли непримітну чорну обшивку. Припускається, що таким чином власники прагнули зберегти унікальні та коштовні речі у часи більшовицьких погромів…
З холу можна потрапити до золотої або зеленої зали (остання розташована в заокругленій частині будівлі, яку добре видно з вулиці), кабінету господаря, через перехід – до їдальні й бальної зали, де пани і панянки насолоджувалися вальсами і мазурками. Усі великі приміщення мають наскрізні проходи. Житлові кімнати розміщувалися у внутрішній, зверненій у двір, частині будинку. Зали оформлені гарною ліпниною, що добре збереглася, у золотій – ще й чудова акустика.
Меблі та стеля були зроблені з мореного дуба та червоного дерева, завдяки чому, вони чудово збереглися за понад 120 років…
Чимало цікавих артефактів знаходиться також у робочому кабінеті Олександра Ніколовича. Оздоблений стриманим дерев’яним декором у ньому зберігся справжній антикваріат – шафи, унікальний австрійський сейф, який досі функціонує. Окрасою сейфу є дві невеличкі пейзажні мініатюрки, що вражають витонченою майстерністю з рекламою виробника. Виявляється, що ця компанія ще досі працює, однак із старовинних сейфів, окрім Києва, до наших днів збереглися лише у Відні та Парижі.
Цікавим фактом є те, що сейф не лише оснащений протипожежним захистом, а й за своїми розмірами може замінити невелику кімнату, де змогли б поміститися кілька людей. У кабінеті є і інший сейф, менший за розмірами. За словами працівників Медичної бібліотеки, зараз там зберігаються старовинні книги з бібліотечних фондів.
Справжньою перлиною будівлі є унікальної краси парадна зала з прекрасною акустикою. Завдяки високій стелі, вишуканій ліпнині, вкритій сусальним золотом, цю залу іноді ще називають «Золотою».
Колись на стінах цієї зали були барельєфи членів родини Терещенків, сьогодні – відомих вчених і лікарів Олександра Богомольця, Івана Павлова та Миколи Пирогова.
По сусідству із золотою залою розташовується зелена або кругла зала. Стеля цієї кімнати прикрашена чудовим розписом блакитного неба з хмаринками. Вважається, що вона використовувалася для розваг і прийомів гостей. До нашого часу зберігся письмовий стіл, який стоїть тут зараз, а в далекі часи за ним сидів хазяїн у робочому кабінеті. Залишилися стільці, прикрашені головою Мефістофеля…
Наші екскурсанти дізналися багато цікавого з розповідей екскурсоводки й досхочу намилувалися чудовими інтер’єрами. А ще мали змогу побачити виставку робіт сучасної художниці Ольги Гайдамаки та картину «Балерина і сонце» колишнього співробітника університету Миколи Черниша. Вони щиро вдячні організаторам за екскурс в історію!
Бажаючі відвідати цю екскурсію можуть записуватися в Профкомі, який буде радий організувати її ще!