28 листопада до тризіркового готелю «Титанік», що відзначав свій день народження, запросив факультет готельно-ресторанного та туристичного бізнесу (ГРТБ). Тільки «всі свої» вщент заповнили актову залу університету – викладачі та студенти факультету й численні гості – проректори університету, директори навчально-наукових інститутів і декани факультетів, їх студенти, випускники, бо кожний вечір факультету ГРТБ – подія, на яку чекають із нетерпінням, заради якої переносять зустрічі, відміняють нагальні справи й заздалегідь займають кращі місця у глядацькій залі. Ту теплу атмосферу, що вміють створити у цій дружній згуртованій сім’ї, прагнуть відчути всі, а ще – страшенно цікаво, що ще вигадають факультетські митці, якою історією побалують цього разу. Були на святі й особливі гості – представники студентського самоврядування усіх структурних підрозділів університету – коледжів, що знаходяться у різних регіонах країни. Тож для колективу факультету ГРТБ справою честі стало продемонструвати, яким може стати їх студентське життя у НУХТ, якщо вони вирішать продовжити здобуття вищої освіти.
Отож, на готельному годиннику 16:30, розсувається завіса, і глядачі поринають у захоплюючу історію.
Спостерігати за насиченим життям готелю було одне задоволення. У колоритні персонажі управляючої готелем, покоївок, портьє, шеф-кухаря, електрика, боя, постояльців готелю і відвідувачів ресторану актори вжилися настільки переконливо, що у присутніх ні на мить не виникло сумніву, що вони не у справжньому готелі.
А історія вийшла така. Управляюча готелем Вікторія невдоволена роботою персоналу – все робиться не так, і не тоді, готель вже вісім років має лише три зірки й про четверту можна тільки мріяти. Спочатку вона хоче звільнити всіх, але потім вирішує діяти більш тонко й дошкульніше – змушує усю зміну працювати в день народження готелю без премії. Працівники приймають виклик – вона хоче війну? Вона її отримає! Всі змовляються між собою надавати послуги максимально грубо, неякісно й невчасно. Тут у хід йде все (на війні, як на війні) – гостям хамлять прямо від порогу, їх багаж штурхають ногами, покоївки буквально вриваються з прибиранням до номеру молодят й висміюють їх. А тим часом шеф-кухар зі своїми помічниками намагаються вразити управляючу розкішним обідом, сподіваючись таким чином добитися від неї виплати премії їм. До речі, хто не знав, блюдом від шефа, виявляється, можуть бути пельмені, а канапки і олів’є спокійно зійдуть за кулінарні шедеври. Але через незграбність офіціантки план летить шкереберть. А тут ще й власник готелю Арсеній приїздить на свято, і з’ясовується, що він збирається закрити готель, але працівників запрошує до свого нового готелю. Усіх, крім старшої покоївки Наталії Петрівни. І ось тут і виявляється, що дружба, щирі стосунки й взаємопідтримка важать для героїв більше, ніж кар’єра. Всі вони відмовляються переходити на нове місце без Наталії. Арсеній погоджується взяти і її. Тож у готелі «Айсберг» зібралася вся компанія у повному складі. Перерізаючи стрічку й відкриваючи новий готель, Арсеній каже, що все погане минеться, адже так буває завжди, і все буде добре. А якщо не буде, значить, ще не кінець…
Блискуча акторська гра, виважені репліки, гарна порція гумору, влучно підібрані костюми й до найменших деталей продумані декорації, яскраві танцювальні номери й неперевершений вокал Євгена Амаріци і Вікторії Новікової перетворили цей вечір на незабутнє видовище, цільний мистецький продукт вищого ґатунку. Адже, за здавалось би легкістю й простотою сюжету, криються по-справжньому глибокі емоції й важливі посили. Митцям вдалося достукатися до серця й розуму кожного присутнього у залі. Тому й оплески лунали громові, й сміх злітав під стелю актової зали й докочувався до сусідніх приміщень, й гімн факультету, яким традиційно завершився вечір, підспівували навіть ті, хто не знав слів. Лишається додати, що у постановці брали участь не лише студенти, а й викладачі факультету, зокрема, роль шеф-кухаря філігранно виконав старший викладач кафедри готельно-ресторанної справи Олексій Собін. А декан факультету Віктор Доценко дуже ефектно крутив над головою власним піджаком, виконуючи разом зі своїми вихованцями гімн ГРТБ, і нічого дивного – у сім’ї й не таке побачиш…
