До гарного міста Чернівців шлях зазвичай довгий, але цікавий. Трохи в ньому дня і трохи ночі. Багато України і трохи Молдови. Трохи прози – і дуже багато поезії. Адже це Буковина, котра дала світові Гірську орлицю – Ольгу Кобилянську та численні її архітвори: «Землю», «Битву», «Царівну», «Людину», «Меланхолійний вальс», «Природу», «Матір Божу»… і, мабуть, найчарівнішу в українській літературі повість, перечитуючи яку мимоволі уявляєш себе в тих краях, – «У неділю рано зілля копала».
Так-от, у неділю рано, 12 травня цього року, делегація філологів, які прибули з різних міст України на велике наукове свято – захист кандидатських дисертацій у славнозвісному Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, – мали чудову нагоду накопати… ні, не зілля, а цибулинок тюльпанів. Саме в ці дні на широкому полі поза Чернівцями відбувся фестиваль, про який місцеві говорять так: «Побачите ці квіти – і не треба буде до Амстердама їхати». А якщо відвідувачі бажають створити у себе вдома, чи то в місті чи в селі, такий собі маленький Амстердам, – працівник квітника за символічну платню охоче видає їм саджанці, котрі найбільше припали до душі: жовті, білі, червоні, чорні, махрові, смугасті, багатопелюсткові. Згадується мультфільм «Як козаки мушкетерам допомагали», наприкінці якого перед глядачами постає українське село, все у келихах тюльпанів: Питаєте, звідкіля такі гарні квіти? То це ж ті самі, що їх привезли запорізькі козаки…
Таку красиву візерунчасту передісторію супроводжувала ясна, погожа, всупереч усім прогнозам, днина. Гарну погоду привезли до Чернівців із Києва, Львова, Луцька, Тернополя… Тому й сонячним був настрій і у членів спеціалізованої вченої ради, і в офіційних опонентів, і, звісно, в дисертантів. Хоча що таке підготовка до захисту – знає кожен реалізований науковець. Коли і сон не йде, і спрага мучить, і на зауваження опонентів думаєш, що б його відповісти… а головне, що на тебе дивляться твої рідні та близькі, і треба бути особливо «в ударі», не втратити рівновагу й не розгубитися, знайти потрібне слово та інтонацію для нього!..
А дисертації були – одна про поезію Петра Карманського, що її захищала мешканка мальовничих Заліщиків на Тернопільщині Наталія Зубик (саме її опонентом і виступав автор цього нарису), а друга – про новітнє українське фентезі, у виконанні чернівчанина Дана Паранюка (а назва жанру фентезі у компанії з топонімом Буковина – уже готова асоціація з «Битвою» Кобилянської, поетичною новелою, котру недарма порівнюють із бетховенівськими симфоніями). Повіршували й пофантазували на славу! Попри тринадцяте число на календарі, тринадцятеро членів спецради у залі Чернівецького університету поставилися напрочуд прихильно до своїх підопічних – майбутніх колег-літературознавців. Усі відгуки, навіть критичні, прозвучали доброзичливо, як побажання… та ні! – як благословення на подальші творчі звершення. Усі голосували тільки «за». Усі, хто долучився до наукової дискусії, отримали відповіді на свої запитання та задуми до нових філологічних розвідок.
А для літературознавчих і мовознавчих пошуків на Буковині, так само як і в усій Західній Україні, поле чималеньке. І назви міст і сіл по дорозі через три області, якими вдалося авторові цих рядків помандрувати упродовж одного лише дня – 12 травня, – самі по собі є поетичними перлинками. Мамаївці, Заліщики, Веренчанка (на Тернопільщині), Кіцмань, Кострижівка, Ошихліби (на Чернівеччині), Снятин, Вовчківці, Хлібичин (на Івано-Франківщині) – і аж до самої Коломиї, міста, яке поділилося іменем із цілим масивом співаної поезії: коломийки. Навіть попри те, що свою назву, за однією з версій, воно взяло від цілком буденного процесу – миття коліс чумацьких возів («коло» – колесо і «мию»). Але ж і коло – це не просто колесо. А це ще й солярний знак, утілений, зокрема, у писанці. Саме в Коломиї відкрито всесвітньовідомий музей писанкового розпису: навіть важко уявити, що в ньому експонуються, може, й тисячі розписних яєчок – як звичайних курячих, так і різьблених (не чим-небудь, а бормашиною), дерев’яних, намальованих… і притому жоден узор не повторюється! Правду сказав один із відвідувачів музею: писанка – то наш український QR-код.
…Філологи стверджують: в усьому є своя поезія. Адже поезія – це не лише рід літератури. Це душевний стан людини, закоханої в іншу людину, в своє довкілля, в свою роботу… Саме закоханість допомогла і молодим дисертантам, і їхнім рецензентам та критикам створити в Чернівцях 13 травня 2019 року поетичне бачення світу України та українського письменства, відкрите до подальшої творчої інтерпретації.
Наталія Науменко
професор кафедри іноземних мов професійного спрямування
