Ярослав Олександрович Костюченко народився 12 січня 1999 року в місті Бердичеві Житомирської області. Змалку вирізнявся щирістю, відповідальністю, доброзичливістю та наполегливістю. Умів легко знаходити спільну мову з людьми, мав гарне почуття гумору, любив спорт, завжди прагнув бути корисним для інших. Саме ці риси характеру згодом визначили його життєвий шлях і стали основою свідомого вибору – чесно служити своїй державі та своєму українському народові.
Після закінчення Бердичівського коледжу промисловості, економіки та права Ярослав продовжив навчання в Національному університеті харчових технологій. Навчався у Навчально-науковому інженерно-технічному інституті імені академіка І. С. Гулого на кафедрі машин і апаратів харчових та фармацевтичних виробництв. Тут він опановував сучасний інженерний напрям підготовки, пов'язаний із проєктуванням, експлуатацією та вдосконаленням обладнання для харчових, фармацевтичних і біотехнологічних виробництв.
Університет став для Ярослава не лише місцем здобуття професії, а й важливою частиною його життя. Він був активним учасником університетської спільноти, з повагою ставився до своєї альма-матер і щиро пишався тим, що навчається саме в Національному університеті харчових технологій. У грудні 2019 року разом із викладачами кафедри та студентами університету Ярослав представляв НУХТ під час профорієнтаційної зустрічі в Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права – навчальному закладі, який свого часу закінчив і сам. Майбутнім вступникам він розповідав про навчання в університеті, можливості сучасної інженерної освіти та перспективи професійного розвитку за напрямами «Інжиніринг харчових виробництв», «Інжиніринг фармацевтичних і біотехнологічних виробництв» і «Видавництво та поліграфія».
Для нього це була не формальна участь у профорієнтаційному заході. Він щиро ділився власним студентським досвідом, відкрито відповідав на запитання молоді, із гордістю представляв університет. Уже тоді в його поведінці проявлялися риси, що згодом повною мірою розкрилися у військовій службі, — відповідальність, почуття обов'язку, щирість, уміння підтримати інших і вірність обраному шляху.
Молодий інженер розпочав трудову діяльність на Дарницькому фармацевтичному заводі. Попереду відкривалося мирне професійне життя, сповнене планів, надій і можливостей. Він мав знання, здобуту професію, роботу за фахом і всі підстави будувати своє майбутнє.
Та історія визначила для нього інший шлях. У жовтні 2020 року для Ярослава розпочався новий етап життя – військова служба. Проходячи строкову службу, він відповідально опановував військову справу, з тією ж сумлінністю, з якою раніше навчався в університеті та готувався до майбутньої професії. Коли строкова служба добігала завершення, перед молодим випускником Національного університету харчових технологій відкривався звичний життєвий шлях – повернення до мирної праці, професійний розвиток, здійснення власних планів і мрій. Проте, Ярослав зробив інший вибір. У лютому 2021 року він свідомо пов'язав своє життя зі Збройними Силами України, підписавши контракт із 79-ю окремою десантно-штурмовою Таврійською бригадою – одним із найбоєздатніших підрозділів українського війська.
Рішення залишитися у війську після проходження строкової служби стало свідченням його свідомого вибору. Він добровільно пов'язав своє життя із захистом України, залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов'язку до останнього дня.
Саме в цьому рішенні найповніше розкрився його характер. Він міг повернутися до мирного життя, працювати за обраним фахом, будувати майбутнє. Але обрав шлях служіння Україні. Після підписання контракту Ярослав проходив службу у самохідному артилерійському дивізіоні бригадної артилерійської групи 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Збройних Сил України. Обіймаючи посаду командира гармати, він відповідав не лише за точність ведення вогню, а й за злагоджену роботу артилерійського розрахунку, своєчасне виконання бойових наказів і підтримку десантно-штурмових підрозділів. У бойових умовах від професійності артилеристів нерідко залежали успіх операції та життя побратимів.
Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації Ярослав разом зі своїм підрозділом став на захист України. Навесні 2022 року одним із найважчих напрямків бойових дій стала Донеччина. Особливо запеклі бої точилися на Лиманському напрямку, який мав надзвичайно важливе стратегічне значення. Через Лиман проходили транспортні шляхи до Слов'янська та Краматорська, тому противник зосередив там значні сили, намагаючись прорвати українську оборону.
Українські десантники й артилеристи мужньо стримували переважаючі сили ворога. Під постійними артилерійськими та авіаційними ударами вони утримували свої рубежі, підтримували побратимів, прикривали маневри українських підрозділів і завдавали ворогу значних втрат. Саме в таких боях найповніше проявлялися витримка, професіоналізм і самовідданість українських воїнів.
За мужність, стійкість і зразкове виконання бойових завдань під час відсічі збройної агресії російської федерації 79-ту окрему десантно-штурмову Таврійську бригаду, в лавах якої віддано служив Ярослав Костюченко, Указом Президента України від 5 липня 2022 року №450/2022 було відзначено почесною відзнакою «За мужність та відвагу». Ця висока державна відзнака стала визнанням героїзму всіх воїнів бригади, які мужньо боронили Україну на найскладніших напрямках фронту. Серед них був і старший сержант Ярослав Костюченко — командир гармати, який до останнього дня сумлінно виконував свій військовий обов'язок, надійно тримаючи свій артилерійський рубіж.
25 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу міста Лиман Краматорського району Донецької області, старший сержант Ярослав Костюченко загинув. Йому було лише двадцять три роки.
Ще зовсім недавно він сидів в аудиторіях Національного університету харчових технологій, поспішав на заняття, будував професійні плани, представляв університет перед майбутніми вступниками, розповідав молоді про можливості інженерної освіти й щиро радів успіхам своєї альма-матер. Минуло небагато часу — і він уже зі зброєю в руках захищав право цих юнаків і дівчат жити, навчатися, працювати й будувати майбутнє у вільній Україні.
Саме тому історія життя Ярослава не потребує прикрас чи гучних слів. Вона сама промовляє до кожного, хто її читає. Це історія молодої людини, яка встигла здобути професію, знайти своє покликання, свідомо зробити вибір на користь військової служби й до останнього подиху залишитися вірною своєму обов'язку.
2 червня 2022 року рідний Бердичів провів Ярослава Костюченка в останню путь. Із військовими почестями його поховали на Алеї Героїв міського кладовища. Попрощатися із Захисником прийшли рідні, друзі, побратими, представники міської громади та всі, хто знав його або просто не міг залишитися байдужим до ще одного молодого життя, відданого за свободу України.
У пам'яті рідних, друзів, викладачів і побратимів Ярослав назавжди залишився щирою, світлою, порядною людиною, надійним товаришем, відповідальним фахівцем і воїном честі. Він не шукав легких шляхів і не відступав перед труднощами. Його життєвий вибір був спокійним, свідомим і відповідальним, а тому особливо промовистим.
Війна безжально забирає найкращих. Вона залишає невимовний біль у серцях батьків, рідних, друзів, побратимів, викладачів і всіх, хто знав цих молодих людей. Але вона не здатна забрати пам'ять про тих, хто став на захист своєї землі, свого Народу і своєї Держави.
Для Національного університету харчових технологій Ярослав Костюченко назавжди залишиться не лише випускником 2020 року. Він залишиться частиною великої університетської родини, людиною, яка гідно несла добре ім'я своєї альма-матер і в найважчий для України час довела свою відданість державі найвищою ціною — власним життям.
Ми – викладачі і працівники, студенти, аспіранти Національного університету харчових технологій схиляємо голови перед світлою пам'яттю Ярослава Костюченка та всіх полеглих Захисників і Захисниць України. Подвиг Ярослава Олександровича Костюченка назавжди вписаний в історію нашого університету й незалежної України. Для майбутніх поколінь вони залишаться прикладом людської гідності, честі, вірності військовій присязі, самопожертви та безмежної любові до Батьківщини.
Пам'ять про Ярослава Костюченка житиме в серцях його рідних і побратимів, у вдячній пам'яті університетської спільноти та всіх, хто знатиме його історію. Допоки живе пам'ять, — живе людина.
Вічна пам'ять і слава Герою-захиснику!