6 серпня 2019 року набрав чинності Закон України «Про інформацію для споживачів харчових продуктів», який встановлює загальні принципи та вимоги щодо інформації про харчові продукти, зокрема стосовно їх маркування, а також обов'язки операторів ринку стосовно доведення цих даних до споживачів.
«Прийняття Закону України є великим кроком на шляху виконання Україною зобов’язань у сфері санітарних і фітосанітарних заходів у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Так, в основу Закону України лягли вимоги Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 1169/2011 від 25 жовтня 2011 року щодо надання споживачам інформації про харчові продукти», – повідомив генеральний директор Директорату безпечності та якості харчової продукції Мінагрополітики Микола Мороз.
Вимоги Закону поширюються не тільки на виробників харчових продуктів на всіх етапах виробництва та обігу, але і на харчові продукти, призначені для кінцевого споживача, зокрема такі, що реалізуються в закладах громадського харчування.
Відповідно до вимог Закону інформація про харчовий продукт має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача та не повинна вводити в оману стосовно характеристик, властивостей, складу харчових продуктів. Дана вимога поширюватиметься як на рекламу харчових продуктів, так і на спосіб розміщення та представлення харчових продуктів для реалізації, зокрема форму, зовнішній вигляд, упаковку.
«Споживач повинен отримати максимально достовірну інформацію про харчовий продукт та мати змогу здійснити свідомий вибір. Разом із цим Законом України встановлений перелік обов’язкової для надання інформації про харчові продукти, а також вимоги до розміщення та представлення такої інформації», - пояснив Микола Мороз.
Так, за його словами, оператори ринку мають обов’язково зазначати інформацію про наявність речовин, які спричиняють алергічні реакції або непереносимість, наявність ГМО, розморожування або піддавання харчових продуктів іонізуючому випромінюванню, наявність доданої води тощо.
Крім того, у новому Законі окрема увага приділяється вимогам стосовно інформації про харчові продукти, продаж яких здійснюється дистанційно (стаття 9). Так, уся обов’язкова інформація про харчові продукти має бути доступною споживачу для ознайомлення до моменту продажу харчового продукту.
Разом із цим статтею 18 Закону надаються роз’яснення, яким чином мінімальний термін придатності («краще спожити до…», «краще спожити до кінця…») зазначається і у чому його відмінність від дати «вжити до».
«Основна ідея такого підходу полягає в тому, що на ринку існують швидкопсувні та більш небезпечні з точки зору мікробіології продукти, для яких має бути зазначена дата «вжити до». Така позначка інформуватиме про те, що на наступний за цією датою день продукт може ставати небезпечним (наприклад, сире або охолоджене м’ясо, сира риба, яйця)», – зазначив Микола Мороз.
Він додав, що водночас є ряд продуктів, які за дотримання встановлених умов зберігання залишаються безпечними протягом певного часу після закінчення мінімального терміну придатності, прописаного у маркуванні (наприклад, цукор, кава тощо). Для таких продуктів буде вказана дата завершення мінімального терміну придатності, що позначатиметься фразами «краще спожити до…», «краще спожити до кінця…». Однак, як після закінчення терміну «вжити до…», так і термінів «краще спожити до…», «краще спожити до кінця…», продукти мають бути вилучені з реалізації.
Законом також визначені основні вимоги до інформації про харчові продукти, що надаються у добровільному порядку, зокрема закріплене визначення «натуральних» молочних продуктів.
Варто відзначити, що Законом значною мірою посилена відповідальність операторів ринку за порушення законодавства щодо надання споживачам інформації про харчові продукти.
Більше інформації можна отримати тут.
