Київ – настільки давнє місто, стільки всього перебачило на своєму віку, що його мало чим можна здивувати в день народження. Тим паче – у 1537-й. І багато було сказано тостів. І багато було написано віршових і прозових творів. І багато було створено живописних, театральних і кінематографічних полотен. Але – так буде завше: багато сказано, але не сказано – ще більше.
Однак сьогодні нове слово про Київ звучить дедалі сильніше – крім того, що за новими законами у місті побільшало вулиць, названих іменами знаних митців, які зробили свій внесок у створення сучасного образу Києва, нині свій 50-річний ювілей святкує Дніпровський район.
Із цієї нагоди 30 травня 2019 року вкотре поспіль засідали постійні учасники літературної студії «Сузір’я». Місце дії – Бібліотека для дітей імені Павла Усенка. Професор кафедри іноземних мов професійного спрямування Національного університету харчових технологій Наталія Науменко провела уже другу, після 2018 року, віртуальну екскурсію вулицями свого рідного району, перетворивши її на важливий профорієнтаційний захід.
Дніпровський район, за даними екологів, – один із найчистіших у столиці. Саме тому, що у ньому немає великих промислових підприємств. І навіть попри наявність великих транспортних магістралей – проспектів Соборності, Броварського, Юрія Гагаріна та інших, – «легені» району, його славнозвісні парки Перемоги, Попудренка, Малишка, Кіото роблять свою справу. І ще це – місце сили. В одному з затишних, екологічно чистих куточків Дніпровського району – де, за переказами, було язичницьке святилище на Вовчій горі, – сьогодні відчутна потужна позитивна енергетика, яку, вірогідно, випромінює натурфілософська лірика Андрія Малишка. Адже у його силовому полі можуть перебувати лише справжні поети.
Саме життя-буття літераторів – мешканців Дніпровського району стало предметом обговорення. Виявляється, що на вулиці Івана Миколайчука, де розташована Бібліотека імені Павла Усенка, жили двоє унікальних у своєму роді поетів – есперантистка Надія Андріанова-Гордієнко, перу якої належать переклади українських шедеврів на мову-витвір доктора Людвіга Заменгофа, і тонкий лірик Костянтин Дрок. Це з його ранньої збірки свого часу іронізував Андрій Малишко: «поет закохується, через кілька сторінок розкохується та закохується в іншу». Та робив це не поет, а ліричний герой, тому таку непостійність можна пробачити авторові.
По сусідству, на вулиці Павла Тичини, жив свого часу Володимир Митрофанов. Завдяки його творчим зусиллям українською мовою заговорили персонажі англо-американської літератури – Марка Твена, Ернеста Хемінгуея, Майна Ріда, Гаррієт Бічер-Стоу, Джеймса Баррі (останньому належить казкова повість про Пітера Пена).
Вулиця Ентузіастів прикрасилася іменем Лариси Письменної – сучасної нашої казкарки, яка вміла доцільно та з пошаною до фольклорних першотворів обігравати образи чарівних речей. Зокрема – шапки-невидимки, про володіння якою мріє не одне покоління дітей. Кожне – зі своєю мотивацією: то відмінникам у зошити підглядати, то до кінотеатру безоплатно проскочити, то «зайцем» у космос злітати чи бодай на дно морське спуститися…
На Русанівській набережній вглядається у далину бюст Миколи Гоголя: чи трапиться йому «редкая птица», яка долетить до середини Дніпра? Одна таки долетіла, і їй теж поставлено пам’ятник на скелі біля мосту Патона. А от атмосфера легкого гоголівського гумору не лише передалася Русанівці (колись у дитинстві думалося, що вона так називається, бо тут водяться русалки), а й цілком вірогідно надихала на нові твори нашого сучасника – Андрія Крижанівського. Автора книжок «Пережитки майбутнього», «Бабця з Копенгагена», «Хто спалив Карфаген?», а крім цього – гуморесок про письменницьку працю.
«Є радість творчості, її натхнення й чар», – писав колись Ігор Качуровський, чиїм іменем з 2016 року названо провулок ближче до житлового масиву Червоний хутір. Що й не кажи, а викладачі загальноосвітніх кафедр нашого університету, саме завдяки почуттю радості, уміють створити такий екскурсійний маршрут, який не просто відрізнятиметься від традиційних «Київ-Поділ», «Святині Києва», «Київ спортивний» і подібні. Він включатиме такі таємничі куточки, де навряд ступала нога навіть корінного киянина, і розповідатиме про людей, які у них мешкали.
Дивно, але більшість учасників засідання, за їхніми власними зізнаннями, не знали не лише про своїх іменитих сусідів, а й про діяльність настільки потужного освітнього осередку, яким є НУХТ. Профілізовані школи Дніпровського району, як правило, готують вступників до КНУ імені Тараса Шевченка, НТУУ «Київський політехнічний інститут», НАУ… Тим більш приємно було ознайомити присутніх із особливостями навчання в «Харчовому» університеті, головні серед яких: високоякісна освіта та міжнародне визнання диплома; поглиблене вивчення іноземних мов та здобуття другої вищої освіти; сучасна матеріально-технічна база для лабораторних занять та наукових досліджень; можливість власноруч створити нові харчові продукти, обладнання для їх виробництва та отримати патенти України на винахід; опанування основних принципів складання раціонів здорового, дієтичного та профілактичного харчування; участь у всеукраїнських та міжнародних конференціях з питань технологій, якості та безпеки харчових продуктів; постійна співпраця та ділові контакти з потенційними роботодавцями; працевлаштування на провідних підприємствах, фірмах та організаціях харчової та фармацевтичної промисловості…
Цю інформацію сприйняли з настільки великим інтересом, що можна сподіватися, що випускники середніх шкіл Дніпровського району таки поповнять лави вступників до Національного університету харчових технологій. «І ми зробимо те, чого ніхто не робив!».
Наталія Науменко
професор кафедри іноземних мов професійного спрямування
