Дмитро Анатолійович Пушкарь народився 1 листопада 2001 року в селі Пушкарівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
Дитинство і юність Дмитра минули в рідному селі Пушкарівка, де він навчався у Пушкарівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Саме тут закладалися основи його характеру, любові до рідної землі, відповідальності та поваги до людей. Змалку вирізнявся відповідальністю, дисциплінованістю, наполегливістю та загостреним почуттям справедливості. Саме ці риси характеру стали основою його світогляду та визначили життєві принципи.
Після школи Дмитро навчався у Криворізькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Там він здобув добру підготовку, загартував характер, силу волі та витривалість. Згодом вступив до Національного університету харчових технологій, де навчався на факультеті автоматизації і комп'ютерних систем. Обрав сучасний інженерний напрям, пов'язаний із автоматизацією технологічних процесів, комп'ютерними системами керування та інформаційними технологіями. Навчання в університеті стало важливим етапом його професійного становлення, сформувавши прагнення працювати за обраною спеціальністю, бути корисним суспільству й розвивати Україну.
Після завершення навчання він свідомо став на захист Батьківщини. Проходив службу у складі десантно-штурмових військ Збройних Сил України, обіймаючи посаду командира 2-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу 3-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону. На цій посаді відповідав за життя своїх побратимів, організовував виконання бойових завдань, забезпечував злагодженість дій підрозділу під час бою та підтримував його боєздатність. Незважаючи на молодий вік, користувався довірою командування, що свідчило про його відповідальність, професіоналізм і лідерські якості.
Навесні 2024 року район населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області став одним із найзапекліших рубежів оборони Лиманського напрямку. Російські війська безперервно здійснювали масовані штурми, намагаючись прорвати українську оборону та розвинути наступ у напрямку Лимана. Українські десантно-штурмові підрозділи стримували переважаючі сили противника, демонструючи незламність, мужність і високу військову майстерність. Саме в цих надзвичайно складних бойових умовах Дмитро Пушкарь разом зі своїми побратимами виконував бойові завдання.
20 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Терни Краматорського району Донецької області, Дмитро Анатолійович Пушкарь загинув, до кінця залишившись вірним військовій присязі та українському народові. Йому було лише двадцять два роки. Після бою певний час він вважався зниклим безвісти. Лише згодом Герой повернувся до рідного краю.
27 грудня 2024 року Дмитра Анатолійовича Пушкаря з військовими почестями поховали на Алеї Слави центрального кладовища міста Верхньодніпровська Дніпропетровської області. Прощаючись із Захисником, Верхньодніпровська міська рада та її виконавчий комітет висловили щирі співчуття рідним і близьким Героя, розділивши з ними тяжкий біль непоправної втрати. У зверненні громади зазначено: Вічна і світла пам'ять! Щирі співчуття рідним! Доземний уклін нашому воїну-захиснику!
За мужність, стійкість і самовідданість, проявлені під час захисту незалежності та територіальної цілісності України, Дмитра Анатолійовича Пушкаря посмертно відзначено відзнакою «За хоробрість» та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
Особливо боляче усвідомлювати, що Дмитрові було лише двадцять два роки. Це той вік, коли людина лише починає самостійно будувати своє майбутнє, реалізовувати свої здібності, здійснювати мрії, створювати сім'ю, виховувати дітей, відкривати для себе світ і залишати свій слід у житті. Йому судилося прожити надто коротке життя. Проте, за цей короткий час він встиг зробити найважливіший вибір – стати на захист своєї Батьківщини, віддавши за неї найдорожче – власне життя.
Для Національного університету харчових технологій, його викладачів, студентів, аспірантів, випускників, друзів і для побратимів загибель Дмитра Пушкаря стала глибоким болем і непоправною втратою. Разом із ним Україна втратила молодого, талановитого інженера, людину, яка могла б ще багато років працювати на благо своєї держави, розвивати сучасні технології, навчати інших, створити міцну родину, виховати дітей і принести ще багато добра людям. Його життя трагічно обірвалося саме тоді, коли лише починався шлях у доросле життя, сповнений надій, задумів і світлих мрій.
Світла пам'ять про Дмитра Пушкаря назавжди житиме у серцях рідних, друзів, побратимів, викладачів, студентів і всіх, хто мав честь його знати. Для нас він назавжди залишиться одним із тих випускників, які ціною власного життя захистили право України на свободу, незалежність і майбутнє. Його мужність, жертовність, вірність військовій присязі та безмежна любов до Батьківщини назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму, честі й людської гідності для нинішніх і майбутніх поколінь. Доземний уклін нашому воїну-захиснику!
Світла пам'ять Герою! Вічна шана і вдячність Захиснику України!