Зустріч із прекрасним

3 квітня 2018

​Минають роки і століття, а Львів і надалі приваблює своєю загадковою, багатою на події історією, цікавими будівлями та оригінальною архітектурою. У чаруючу неповторну атмосферу міста занурилися цих вихідних 58 подорожніх, які за ініціативи Профкому співробітників НУХТ, вирушили у подорож містом Лева та Львівщиною. 

Ледь почало сіріти, й займатися новий день, а наші завзяті туристи вже розпрощалися зі столицею й вирушили у дальню путь, сповнені радісного передчуття – хтось з нетерпінням очікував на чергову зустріч із давно улюбленими місцями, хтось налаштовувався на перше побачення. Але й тих, й інших ріднило одне – побувавши у Львові один раз, мандрівник  просто приречений повертатися туди знову й знову, стільки незвіданого й таємничого, щоразу нового й цікавого вміщує у собі прадавнє місто.

Львів зустрів по-святковому, адже наступного дня, 1 квітня, християни західного обряду святкували Великдень, а християни східного – Вербну неділю, тож містяни напередодні активно готувалися – скрізь усміхнені обличчя, святкові букети з вербовими гілочками, великодні кошики, які прочани несли до храмів.

Найперше НУХТівські туристи рушили, звичайно ж, на площу Ринок, де всі 45 будинків – унікальні й неповторні пам’ятки архітектури. Крім оглядової екскурсії цього своєрідного музею під відкритим небом, мали також дуже цікаві й пізнавальні екскурсії до аптеки-музею та Історичного музею. Варто зазначити, що впродовж усієї подорожі надзвичайно гостинні й ерудовані гіди з великою любов’ю представляли нашим мандрівникам історію, архітектуру, побут, легенди свого краю.

Після насиченої екскурсійної програми кожний зміг насолодитися прогулянкою містом, відвідавши свої улюблені місця у Львові, або відкривши для себе ті, про які чув чи читав. А дивитися у славному місті є на що – й життя, певно, не вистачить аби намилуватися гармонічним поєднанням старовинних будинків, культових споруд й сучасних забудівель. Неповторна атмосфера Львова – дбайливо збережені або відтворені автентичні традиції, віковий місцевий колорит, аромати знаменитої львівської кави, мішанина різних мов дарують незабутні відчуття й змушують залишати місто зі смутком від розставання.

Але як би не хотілося нашим подорожнім подовжити час перебування у Львові, – попереду чекала не менш захоплююча пригода – подорож «золотою підковою» Львівщини. Мандрівники відвідали три старовинні замки – Олеський, Підгорецький і Золочівський.

Допоки шлях стелився до першого замку – Олеського,  подорожуючі почули від гіда, пані Євгенії захоплюючу історію земель, по яких проїжджали. Щедро здобрена протягом віків кров’ю і загарбників, і своїх захисників, потом трударів, що її розбудовували, Львівщина, як і всяка прадавня територія, має і чимало трагічних сторінок, і кумедних, і таємничих та загадкових.

Та ось, добре видний з дороги, на високому пагорбі постав величний замок, що по праву вважається одним із найгарніших замків України – видатна пам’ятка архітектури та історії XIII-XVIII століть – наша група прибула в Олесько.

Історія Олеського замку сповнена підступними драмами, кривавими війнами і таємничими легендами. Досхочу нафотографувавши на добру згадку замок та внутрішній двір ззовні й намилувавшись краєвидами з відкритої галереї, не без внутрішнього трепету (аж скільки поколінь ходили цими кімнатами!), мандрівники переступили поріг замку й опинилися в іншому вимірі…

З першої згадки про Олеський замок від 1327 року відомо, що вже тоді на крутому одинокому пагорбі, який оточували непрохідні болота, височіла давньоруська фортеця. Місце розташування замку – на кордоні між Литвою і Польщею – понад сторіччя робило його бажаною здобиччю для воюючих сторін. Лише у другій половині XV сторіччя, після втрати замком значення оборонної стратегічної фортеці, Олеський замок став резиденцією знатних родів. Новий етап в історії замку почався з моменту його переходу у власність магната Яна Даниловича, який надав замку вигляду житлової споруди у стилі італійського відродження. Таким він і зберігся до наших днів. У 1719 році замок придбав Станіслав Жевуський, а його син Северин перетворив його на розкішну резиденцію.

На жаль, ні час, ні люди не щадили замок (те ж саме можна сказати й про інші історичні й архітектурні перлини). Що ж стосується Олеського замку, його дуже пошкодив землетрус 1838 року (одну невелику тріщину – «привіт із XIX століття», яка, на щастя, не несе загрози замку, можна побачити у одному із підземель), та й самі власники доклали рук до його руйнування – після того, як в одній зі стін знайшли невеликий скарб, почалися гарячкові пошуки інших коштовностей – розбивали стіни з розписами, руйнували каміни, зривали мармурову підлогу. Й наприкінці XIX ст. замок перетворився на руїну. У Другу світову війну в ньому розміщувалися військові склади. Пощастило, що наприкінці 60-х років в ньому було вирішено створити музей. Другим беззаперечним везінням стало те, що створенням музею опікувався директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. Завдяки його зусиллям замок був відреставрований, й нині у ньому зібрані колекції унікальних творів живопису, прикладного мистецтва X-XIX ст., старовинної дерев’яної скульптури, меблів тощо. Усім цим досхочу змогли помилуватися наші мандрівники. Неабияку зацікавленість у них викликали картина страшного суду й монументальне полотно Мартіно Альтамонте «Битва під Віднем», яке має розміри 8,5 на 8,5 метрів. До речі, переможець цієї битви, польський король Ян ІІІ Собєський народився саме в Олеському замку.

Біля замку оглянули споруду монастиря капуцинів, який збудував Северин Жевуський, і який свого часу вважався найбагатшим монастирем у Польщі. А далі рушили до наступного пункту подорожі – у с. Підгірці. Замок, розташований тут, вважають одним із найцікавіших місць Львівщини. Припускають, що він був побудований у 1635-1640 році коштом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. На під’їзді до палацу розташований заїжджий двір, а навпроти – костел с. Йосифа – велична споруда у формі ротонди зі скульптурами святих, розташованими на широкому портику з колонами.

Варто згадати, що Підгорецький замок впродовж 300 років був музеєм. У Кракові зберігається книга відгуків, з якої відомо, що його відвідували й захоплювалися палацовою експозицією відомі австрійські, польські, українські діячі, зокрема імператор Франц-Йосиф Габсбург.

Цьому замку, збудованому у стилі голландських оборонних замків, – службові приміщення утворювали квадратний двір з терасою, пристосованою для оборони, з трьох боків палац оточений глибоким ровом – пощастило менше, ніж Олеському. Останні власники напередодні Другої світової війни найцінніші речі вивезли за кордон, за радянських часів музей закрили, експозицію вивезли, а в палаці відкрили санаторій для хворих на туберкульоз. Лише у 1997 році замок передали Львівській галереї мистецтв, реставраційні роботи розпочали, встигли відремонтувати дах і фігури на ньому, й наразі – це все. Усередину замку відвідувачів не пускають, окремі предмети, наприклад портрет Вацлава Жевуського пензля Василя Петрановича, можна побачити в експозиції Олеського замку. Проте, навіть прогулянка навколо палацу, по двору й терасі дають уявлення про його велич. Будемо сподіватися, що врешті знайдуться небайдужі люди, спроможні допомогти замку повернути колишню неповторну красу й зберегти його для прийдешніх поколінь.

Прогулюючись по терасі замку й уявляючи, як по цих місцях ступали ніжки тендітних пані у кринолінах, та гуляли їх мужні кавалери, наші подорожуючі відчули справжній подих весни – на пагорбі, куди виходить тераса замку, їх привітно вітали вербові гілочки з пухнастими котиками й ніжні квіточки першоцвітів.

А жага пізнання вже кликала у путь. Остання для цієї поїздки зупинка – районний центр Золочів. Тут знаходиться замок, побудований у 1634-1636 рр. кращими зодчими за сприяння Якуба Собєського, про що свідчать кам’яні плити на кожній із веж замку з датою 1634 і гербами. Це був не просто замок, а справжня оборонна цитадель, споруджена по типу «palazzo in fortezzo» (поєднувала функції оборони та житла), відповідно до усіх вимог тодішньої фортифікації – витягнутий прямокутник, оточений земляними валами та укріплений п’ятикутними бастіонами, надбрамна вежа, міст і равелін.

Найзнаменитішими мешканцями Золочівського замку були польський король Ян ІІІ Собєський і його дружина Марія-Казимира. Саме для неї була збудована китайська ротонда на подвір’ї замку, а згодом прибудовані ліве й праве крило, які перетворили її на китайський палац. Нині у ньому знаходиться рідкісна в Україні колекція східного мистецтва.

Вражаюча експозиція розміщена у двоповерховому палаці, збудованому у стилі ренесансу. Тут і живопис, і меблі, і зброя, й порцеляна, а також скульптура, килими, речі, знайдені під час реставраційних робіт, мисливські трофеї тощо. Особлива гордість замку… туалети. Згадаймо, що в ті часи – це величезна рідкість. А тут їх так майстерно спорудили, що їх конструкцію досліджували й сучасні спеціалісти (не кожний спроможеться використовувати для змиву дощову воду!).

Історія замку також дуже строката – злети й падіння, напади турків й татар, руйнування й відновлення, його стіни, напевно, ще пам’ятають страждання в’язнів, адже впродовж тривалого часу тут була в’язниця – спочатку кримінальна австро-угорської влади, а далі – радянська, де тримали політв’язнів. Цій трагічній сторінці присвячена окрема зала експозиції.

Благо, знайшлися меценати, на пожертви яких замок був відбудований й відреставрований, й нині радує та не перестає дивувати відвідувачів.

Ще одна дивина замку – камені з таємничими символами, що знаходяться у дворі. Знайдені вони були в іншому місці, а з 2010 року додають загадковості й особливого шарму внутрішньому двору Золочівського замку. Дослідники припускають, що ці зашифровані послання готичними літерами залишили послідовники вчення ордену тамплієрів. Невідомий художник зобразив на них давні символи – терновий вінок і вінок із живих квітів, що переплелися, а посередині – дуже акуратна дірочка. Стверджують, що якщо загадати бажання, вставити палець у отвір і повернути його, бажання здійсниться – крутиш у бік тернового вінка – збудеться матеріальне, у бік вінка з живих квітів – духовне. Цікаво, які бажання загадували наші подорожуючі?..

Ще в замку нині експонується виставка 3D-моделей паперових мініатюр майстра Петра Щомака. Зачаровано роздивлялися наші мандрівники надзвичайно точні мініатюрні копії споруд Львова – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, церкву святих Ольги і Єлизавети, Преображенську церкву, церкву святої Анни, Домініканський собор тощо та пам’ятки світової архітектури – Ватикан, Кьольнський, Реймський і Берлінський собори, Пантеон, форт Буаяр та ін., а також «Титанік», літаки, автомобілі, військову техніку.

Вражень – не злічити, емоції – не передати словами, настрій – чудовий. І навіть дощик, що час від часу накрапав, а в дорозі додому часом переходив у зливу, не міг його зіпсувати. Кажуть, у гостях добре, а дома – краще. Наші ж мандрівники, після цього насиченого й прекрасного уїк-енду, напевно, могли б зауважити – дивлячись, у яких гостях… Тепер їх серця гріють дивовижні спогади й безліч світлин. Тож залишається щиро подякувати Профкому НУХТ за ідею поїздки, за прекрасну її організацію й гарний сервіс. Чекатимемо на наступні пропозиції, що подарують радість відкриття незвіданого!  

Фотоальбом...

    СТРІЧКА НОВИН