Золоті сузір’я в київській весні…

4 червня 2018

Новий день зі Сходу йде в росянім серпанку:

Київ двері відчиняє – завітай-бо, ранку!

Зашумує хміль життя в Дніпровськім районі –

Там, де зріють Юності яблука червоні,

Там, де здавна сяють нам, мов весни усмішка,

Живодайні імена Навої й Малишка,

Де вплітаються вітри у гілки соснові, –

              Зустрічає місто день в росяній обнові!

 

Київ – настільки давнє місто, стільки всього перебачило на своєму віку, що його мало чим можна здивувати в день народження. Тим паче – у 1536-й. І багато було сказано тостів. І багато було написано віршових і прозових творів. І багато було створено живописних, театральних і кінематографічних полотен. Але – так буде завше: багато сказано, але не сказано – ще більше.

Однак сьогодні нове слово про Київ звучить дедалі сильніше – зокрема й тому, що за новими законами у місті побільшало вулиць, названих іменами знаних мистців, які зробили свій внесок у створення сучасного образу Києва.

Чимало таких вулиць з’явилося у Дніпровському районі нашої столиці. Саме тут 24 травня 2018 року вкотре поспіль засідали постійні учасники літературної студії «Сузір’я». Місце дії – Бібліотека для дітей імені Павла Усенка (до речі, й на його честь у Дніпровському районі названо вулицю, правда, ще у 1970-ті роки).

Отож професор кафедри гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій Наталія Науменко власноруч створила концепцію віртуальної екскурсії вулицями свого рідного району й небезуспішно її  провела.   

Спогади дитинства багатьох киян пов’язані з Парком Перемоги, котре й донині – улюблене місце для прогулянок і чудова декорація для кінозйомок. Дивно, що саме вздовж цього парку, де шумлять сосни, біжить проспект імені Алішера Навої – узбецького поета, творчість якого асоціюється з жаркою пустелею та стрімкими горами, оазами та мечетями. І ще – незабутніми трояндою та солов’єм, споконвічними символами кохання та поезії. Головне – побачити в цих образах щось своє.

І це вмів Микола Бажан – перекладач «П’ятериці» Алішера Навої. Літературні критики справедливо говорять: узбецькі двовірші, що з них складається епічна поема «Ферхад і Ширін», добре лягали Миколі Платоновичу «на душу» тому, що долі головних персонажів твору дивовижно переплелися з долями самого поета і його вірної дружини Ніни. «Нішечки», як лагідно називав він її. А ще вона була для нього – «мій охоронець і моя Ширін».

Проспект Миколи Бажана – порівняно нова вулиця. Хоча вона належить до сусіднього Дарницького району, вона стала вже символом Лівого берега, однією з важливих транспортних артерій міста.  

…Почуваючись органічною часткою природи, «кленом з людським серцем», ліричний герой поезії Андрія Малишка прокладав асоціативний місток до Франкового «огню в одежі слова», що, своєю чергою, веде до витоків – біблійного «На початку було Слово», праукраїнської символіки природних стихій.

Саме ці архетипні клени (хтозна, може, й із людськими серцями) сьогодні буяють пишними кронами на вулиці Андрія Малишка. В одному з затишних, екологічно чистих куточків Дніпровського району – де, за переказами, було язичницьке святилище на Вовчій горі. Де сьогодні відчутна потужна позитивна енергетика, – і не виключено, що її випромінює також натурфілософська лірика Андрія Самійловича. Адже у його силовому полі можуть перебувати лише справжні поети.

А кому б не хотілося поринути у спогади дитинства? Віднедавна на житловому масиві Микільська Слобідка, де й досі працює знаний дитячий пляж, по сусідству з Міжнародним виставковим центром і Лівобережним поштамтом з’явилася вулиця Всеволода Нестайка. Трилогію «Тореадори з Васюківки», відзначену премією імені Ганса-Крістіана Андерсена, заслужено включено до програми з української літератури. А представники старшого покоління звикли читати цю книгу «під партою», мандруючи від пригоди до пригоди разом із головними героями – Явою та Павлушею. Особливо ж цікавими були й лишаються сторінки, присвячені Києву, – ціла друга частина трилогії: тут і описи поїздок у метро, завжди сповнених вражень і приколів; і здивування, як це в одному місті «перемішалося старе та нове»; і подробиці життя-буття простих киян і митців – артистів, режисерів, письменників…   

«Є радість творчості, її натхнення й чар», – писав колись Ігор Качуровський. Радістю творчості, натхненням і чарами була перейнята атмосфера книгозбірні, – вона була схожа на казковий палац, де пахло півоніями та жасмином. І не менша радість від того, що з весни 2016 року на Лівому березі Дніпра є й провулок імені чудового поета-філолога – ближче до житлового масиву Червоний хутір. По сусідству з вулицею, названою на честь іншого знаного діаспорянина – професора Юрія Шевельова.

…Навіть якщо Нестор-літописець творив свою «Повість минулих літ» практично у повному усамітненні, він повсякчас думав про своїх майбутніх читачів – «чительників», як говорили в пізніші барокові часи, – і звертався до кожного з нас із запитанням «Звідки єсть пішла Руська земля?» Відповіддю на нього може бути одне просте речення – «З мови».

З мови, а також – зі слова-імені, яке завжди було й лишається головним визначником естетичного чуття та менталітету всіх народів. Це стосується добору нового імені, зокрема письменницького, для столичної вулиці. І тому учасникам літературного засідання було особливо приємно, що у топоніміці Дніпровського району увічнено стільки достойників української культури – як у минулому столітті, так і в наші дні.   

    СТРІЧКА НОВИН