Нові пригоди Стінга у Києві

9 жовтня 2017

​Той, хто хоче чогось добитися, завжди здатен поставити перед собою реальну мету, повірити в успіх, не боятися труднощів і щодня, щохвилини наближати її досягнення. Таким для нас постає Гордон Метью Томас Самнер – знаменитий Стінг, який уже втретє завітав до нашої столиці 6 жовтня цього року.

Пригадується, який резонанс викликали його перші київські гастролі – 31 травня та 1 червня 2001 р. Дописами про цю подію рясніли всі газети, усі журнали – жіночі, науково-популярні, телевізійні. На каналі «Інтер» пройшов 50-хвилинний фільм, де поєдналися фрагменти концерту з документальними спогадами, інтерв’ю, відгуками й враженнями слухачів і критиків (у завзятих меломанів, у тому числі й автора цього нарису, можна знайти відеокасети з цим фільмом, записаним із телевізора). Адже співаки такого високого ґатунку не часто балували нас своїми візитами, а тут – «улюбленець публіки», «король музики» Стінг – у Золотоверхому граді! Ще й подякував нам чистою українською мовою, зовсім без акценту: «Спасибі, Києве!».

Недарма квитки на перший київський концерт продавалися під гаслом «Мрії здійснюються!».

Другий концерт – 7 липня 2011 року – співак давав у супроводі Національного симфонічного оркестру України. І знову знані пісні лунали в новому обробленні, і знову кавалер Британської імперії, високоповажний містер Самнер спілкувався з залою Київського палацу спорту українською мовою – тим самим беручи в полон серця слухачів. А після концерту диригент Лора Хікс сказала в інтерв’ю, що особливою насолодою для неї було працювати саме з нашим оркестром, – завдяки його багаторічній зіграності та самовіддачі музикантів.

Нарешті, третій концерт – 6 жовтня 2017 року. І втретє кияни (й не лише вони, а й гості з різних міст України, і навіть із Європи та Америки) мали нагоду пересвідчитися, що пісні Стінга – як гарне вино: дарують натхнення, насолоду і з віком стають тільки кращими, – більш «настояними» на щирості почуттів артиста, його великому життєвому досвіді й унікальній чутливості до музики й слова.

Але цього разу Стінг був не сам, – разом із ним на сцені Палацу спорту виступав його старший син Джозеф. І зовні схожий на батька, і голосом, і манерою виконання: вправний гітарист, непересічний пісняр, лідер-вокаліст, бек-вокаліст. І коли вони співали дуетом «Shape of My Heart» («Образ мого серця») – завмирало серце: настільки це була не просто пісня, а вияв найміцнішої дружби між батьком і сином.    

Яка перша асоціація з іменем Стінга? – раніше – переважно три-чотири назви пісень, насамперед «Englishman in New York», «Desert Rose», «Fields of Gold». Але сьогодні цей асоціативний ряд ширший. На радіо «Nostalgie» дедалі частіше звучить шлягер 1983 року «Every Breath You Take» («Кожен подих твій») в українському варіанті, і над перекладами інших пісень працюють майстри слова різного віку. Мотив зі Стінга здатен підібрати «на слух» кожен студент, котрий володіє бодай якимось музичним інструментом. Хтось згадає зіграну на бандурі «Shape of My Heart» у передачі «Україна має талант» на телеканалі СТБ. Хтось може наспівати хоча б куплет із приспівом, а сьогодні ще й бажає дізнатися, про що йдеться в піснях: вивчає англійську, слухає записи, читає тексти й критичні статті – так звані «бекґраундери» на різних сайтах в Інтернеті.

«Знайомого давно митця інколи наче несподівано відкриваєш заново. Це відбувається тоді, коли наша свідомість у своєму розвитку підноситься на новий рівень, з якого раптом починаємо чути у відомих рядках щось нове. А воно все було закладено у творі спочатку, залишаючись таємним символом, що його ми можемо розгадати лише в ході оновлення духу часу». Так говорив швейцарський філософ Карл-Густав Юнг.

Тим більшою була радість кожного глядача від «упізнавання» мотивів ранньої лірики Стінга, ще часів його праці у групі «The Police» («Поліція»), у рокових оркеструваннях та водночас виявлення нових нот у їхньому звучанні, супроводжуваному філігранними світловими ефектами – замість зумисно пишних декорацій… Десятитисячна аудиторія Київського Палацу спорту – попри те що була п’ятниця, кінець робочого тижня, а концерт розпочався нетрадиційно пізно, о двадцятій вечора, – отримала неабиякий заряд натхнення й бадьорості.

Так, ця оновлена «Поліція» вмить «узяла в полон» нас усіх! Не просто суперхітами, а шедеврами! Упродовж концерту їх прозвучало цілих двадцять: «Englishman in New York», «Mad About You», «If I Ever Lose My Faith in You», «Shape of My Heart», «Desert Rose», «I Can’t Stop Thinking of You», «Fragile» (як завжди – завершальний акорд) та інші… А з раннього «The Police»: «Every Little Thing She Does Is Magic», «Every Breath You Take», «Message in a Bottle», «Spirits in the Material World», «Walking on the Moon»…

Під останню пісню, у перекладі – «Прогулянка Місяцем», по глядацькій залі поволі сновигали вузькі промені стробоскопів, із перших рядів партеру перебираючись на сектори, – на кого світло впаде, тому щастя буде… А тим часом на вулиці з-за хмар (ми ще того не відали) в усій своїй величі з’явився повновидий красень місяць, наче провісник бабиного літа, яке все-таки ще порадує нас!.. 

І цікаво було дивитися, як мій сусід – поважний гість із Іспанії, котрий перед початком дійства ділився спогадами про те, як він колись іще в юності бував на концертах «The Police» у себе на батьківщині, – як він, почувши знайомі з молодості ритми пісні «Synchronicity – ІІ», зірвався з місця й пустився в танець!

Як уся десятитисячна зала підспівувала архітворові 1993 року – пісні «Fields of Gold»: адже не тільки «українську» символіку золотих полів і блакитного неба можна було розпізнати у невигадливому тексті, який запам’ятовується мало не з першого прослуховування. Декоратори внесли свою лепту у творення напрочуд яскравого образу: жовто-білі світляні колоски, що наче самі собою виростали з кожного слова та акорду. Пригадуються рядки Василя Мисика:

Дальня пісня від села

В небо колосом росла…    

Стінг сприймає і композиторство, і віршування як гру розуму, калейдоскоп вражень і почуттів, адже він витворив такий стиль, котрий із жодним іншим не переплутаєш. Його творчість – це істотний внесок у світову музичну культуру. Вона не лише розширює естетичні обрії українських любителів мистецтва, а й відкриває перспективи новітніх наукових студій у царині філології та музикознавства, спрямованих на виявлення й зіставлення елементів англійського та українського світогляду, формальних і змістових принципів творення пісні, становлення образно-символічної та стильової систем поетичної творчості двох наших народів.

Киянам, за старовинною традицією, на цей музично-поетичний подарунок годиться дати відповідь. Що й робить автор цього нарису – у вигляді вірша-монологу самого Стінга після третьої його гостини в українській столиці:

 

Нехай негода з Півночі закралася

Й вечірнє небо хмарами устелює, –

Займеться в пісні вогнище сакральнеє,

Неначе цвіт троянди над пустелею.

 

Ці пахощі Аравії та Індії,

Ця лірика дощу в нью-йоркських вулицях –

Ці образи, моєму серцю ріднії,

На київських теренах перетнулися.

 

Ясне, немов осяяння негадане,

Хмільне, неначе зілля чародієве,

Із мови Альбіону перекладене,

Відлунює в душі:

«Спасибі, Києве!»

  

Наталія Науменко

професор кафедри гуманітарних дисциплін 

    СТРІЧКА НОВИН