Що таке зима для викладачів вишу? По-перше, це важлива реперна точка – сесія. По-друге, це Новорічні та Різдвяні свята. По-третє, для більшості з нас це – період дистанційного навчання (молодіжним сленгом – «дистанційка»). Але цьогорічна зима була для всіх і неабияким випробуванням. Можна сказати, квестом. Після дощу на Різдво, морозу на Василя, відлиги на Водохреще, несподівано теплого лютого, який і лютим не назвеш, – отакої! – настав заметільний березень. Як жартують наші завжди усміхнені студенти, – «Акція! Тим, хто переживе три зимові місяці – четвертий у подарунок!»
Та наші викладачі так просто здаватись не збиралися. Зима зимою, але чи не вона – найкраща пора для творчості? Про це й говорила професор кафедри гуманітарних дисциплін Наталія Науменко 28 січня під час зустрічі з читачами Дніпровської районної бібліотеки імені Олександра Олеся. Її аудиторією були поважні люди, які ніколи не забуватимуть шелесту книжкових сторінок, запаху свіжої типографської фарби, словом – ті, хто ніколи не проміняє книгу на ґаджет.
У розмові ішлося про секрети творчості, про таїнство написання першого вірша, а також про те, як могли люди – зовсім не письменники! – прилучитися до всесвітнього літературного поступу. Адже з давніх-давен існувала традиція наукову працю писати віршами. Отже, такий трактат був і науковим, і водночас літературним витвором, важливим у розумінні культурних контекстів певного народу – зокрема й українського.
Наталія Науменко наголосила: для кожного з тих, хто обирає письменницьку працю, відкрити секрет творчості означає: окреслити своє місце в літературі, збагнути, що саме він може зробити у поезії (прозі, драматургії) та якими засобами він досягатиме своєї мети, вміти застосовувати ці засоби з максимальним результатом. У цих словах є одна дуже важлива теза: зайняти своє місце в літературі, яке поки що ніким не зайняте. На Сході кажуть так: «Темряви немає, є відсутність світла; зла немає, є відсутність добра; невіри немає, є відсутність віри». Тож кожен, хто стане справжнім письменником, розширить коло тих, хто несе світло, добро та віру.
Не забули й про практику шкільного дослідження літератури та перші кроки учнів у віршуванні. «Гра» дитини або підлітка зі словами, самостійне компонування римових пар, допасування їх до певних розмірів, знання про які отримано на уроках мови та літератури; інтерпретація знакового ліричного твору через різні види словесних образів, творчі та нетворчі наслідування вивчених зразків поезії – усі ці чинники засвідчують «входження» до світу поетичного твору, розвиток почуття прекрасного, усвідомлення ритмів повсякденного буття, установлення повноцінного діалогу читача з поетом. Відтак і доповідач, і присутні мали нагоду подякувати бібліотекарям за їхню титанічну працю – адже, незважаючи на можливості Інтернету, усе-таки великим попитом користуються й книги.
Ще одну добру традицію започаткували співробітники іншої бібліотеки Дніпровського району – імені Павла Усенка. Щомісяця там відбуваються засідання Літературно-мистецької вітальні «Сузір’я», у котрих беруть участь відомі київські митці – літератори, музиканти, актори театру та кіно. Отож Наталія Науменко отримала запрошення відвідати таку вітальню 23 лютого.
«Є радість творчості, її натхнення й чар», – писав колись Ігор Качуровський. Радістю творчості, натхненням і чарами була перейнята атмосфера книгозбірні, – після нещодавно проведеного ремонту вона була схожа на казковий палац, де в кожній кімнаті стіни були приємних кольорів, де пахло чаєм і випічкою, і де якщо й траплявся комп’ютерний збій – то не надовго.
А говорити було про що. І про ті самі першотвори, і про синтез мистецтв, настільки характерний для сучасної української культури, а також… про пам’ятні дні лютого 2014 року: згадати добрим словом воїнів Небесної сотні, уславити тих, хто стоїть на передовій в АТО або бере участь у волонтерському русі. І згадати вірші про ці події, – а їх написано вже немало, видано кілька товстих антологій.
Так, доля молодої людини може стати яскравою та трагічною водночас. І підтвердженням цьому був продемонстрований того ж дня документальний фільм Юлії Сак, присвячений поетесі Ніці Турбіній. Авторка через призму власного осягнення та інтерпретації не по-дитячому емоційних, напружених віршів Ніки показала: як можуть наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття актуалізуватися романтичні мотиви нерозуміння генія натовпом, самотності генія в суспільстві, а ще – як може чудесний дар обернутися прокляттям для того, кого обрали вищі сили для проповідування одвічних істин…
І третя подія поетичної зими-2018. Як відомо, всесвітній День поезії випадає на дуже важливу, з точки зору природних біоритмів, дату – 21 березня. Це означає, що невдовзі настане весняне рівнодення, і світло бере розгін, аби зійтися в останньому двобої з темрявою. Недарма у ці дні наші предки-слов’яни святкували Новий рік. Святкували його, спілкуючись із усіма чотирма стихіями – вогнем, водою, землею та повітрям, очищуючи тіло та душу добрими діями та добрими словами.
Добра дія та добре слово складають і добру поезію, яка, будучи виявом нерозривного зв’язку людського та природного світів, завжди звучить як молитва. А тому, в ідеалі, Днем поезії має бути – кожен день.
24 березня цього року господарі та гості Музею літератури могли відчути, як на їхніх очах народжуються нові мікросвіти поетичного слова, нові планети, якими, мов казковий Маленький принц, подорожує душа кожного. І наяву бачить, як баобаби грубих слів відступають перед тендітними трояндами справжньої лірики, що йде від серця до серця…
У поетичному діалозі стрілися представники різних поколінь, проте щиро залюблені у художньому слові. І, як справедливо зауважила «диригент» поетичного концерту, кандидат філологічних наук Олена Бросаліна (вона ж Олена О’Лір), «у цій залі нема викладачів і студентів, нема здобувачів і керівників. Тут усі – друзі».
Доктори наук, професори Всеволод Ткаченко, Галина Сімахіна, Наталія Костенко… Майстриня літературного цеху Радіо «Культура» Світлана Короненко… Екскурсоводи Музею літератури… Студенти – або самі поети, або звичайні гості-відвідувачі. І, нарешті, музи Гіркої Ніжності – Лариса Вировець із Харкова, Гармонії – Ольга Смольницька, Гідності – Олена Бросаліна, Допитливої Весни – Наталія Науменко.
Першою висловилася муза Гіркої Ніжності – Лариса Вировець. Своє поетичне слово вона підняла на осмислення подій українського сьогодення, у світлі яких постали й одвічні проблеми – досягнення порозуміння та згоди, творча сила любові, цінність людської особистості на тлі стрімкого розвитку цивілізації. Наче Фея гіркого мигдалю з комедії Івана Кочерги: почастувавши слухачів мигдалевим печивом поезії, збудила у їхніх серцях згадку про Батьківщину, рідні пракорені.
Муза Гармонії – Ольга Смольницька скерувала увагу слухачів у дивокрай світової культури: у міфи Скандинавії та Франції, Аравії, Індії та Китаю… Це була навколосвітня мандрівка, котру ми здійснили без оформлення віз, тривалих переїздів і перельотів, але від якої вражень отримали не менше, ніж ведучі популярної телепрограми «Орел і решка».
Олена Бросаліна – муза Гідності – у неокласичному баладному стилі розповіла історію, що якихось півроку тому сколихнула всю мистецьку спільноту Києва: радіостанцію «Культура» було перепідпорядковано іншому власникові, внаслідок чого низка співробітників мусила шукати інші місця роботи. І саме баладний стиль, саме образи середньовічної літератури (замок, корчма, жонглери, кати, лицарі) настільки увиразнили зміст події, що слухачі ще довго були вражені до глибин серця…
Нарешті, муза Допитливої Весни – Наталія Науменко – втаємничила присутніх у творчу лабораторію новонародженої пори року. Весна, упевнена поетеса, – найкращий художник, адже вона має свої образи для березня, квітня й травня, для всіх дев’яноста двох календарних днів. Для неї синичка – мандрівниця, квітуча яблуня – «пані мільйонерша», а сонце у спекотну травневу днину пригощає кавою-глясе. І курочка-фантазерка, розписавши яєчка, різнокольорових курчаток не висиділа, але писанки для нас придумала…
Поезія – це душевний стан людини, закоханої в іншу людину, в своє довкілля, в свою роботу… Саме закоханість допомагає створити поетичне бачення світу, а вже творчий задум автора, особливий стиль його мислення підкаже, яку форму – чи віршову, чи прозову, чи драматичну, чи есеїстичну – обрати, аби виплекати в ній свій неповторний образ довкілля.
І тому мета Дня поезії, який відбувся на весняне рівнодення – 24 березня 2018 року, – не лише допомогти людині віднайти поетичні первини в її душі, а й дати їм поштовх до проростання в Добре Слово, Добрий Вчинок та Добру Думку. Допомогти обчислити, наскільки день підріс і наскільки підвищився градус поетичного натхнення. І найголовніше – вказати кожному шлях до Творчого Самопізнання!
